Міністерство охорони здоров’я України

01601, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 7

 

ЗАУВАЖЕННЯ

до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» щодо заняття народною медициною (цілительством)

2 січня 2018 р. на публічне обговорення було винесено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» щодо зайняття народною медициною (цілительством) (далі – «Законопроект»), який оприлюднено на офіційному веб-сайті  Міністерства охорони здоров’я України в мережі Інтернет.

Законопроектом запропоновано скасувати спеціальний дозвіл на зайняття народною медициною (цілительством) шляхом скасування статті 74¹ «Основ законодавства України про охорону здоров’я», яка містить визначення поняття «народна медицина (цілительство)» і передбачає порядок видачі дозволу на заняття народною медициною (цілительством).

Таким чином, Міністерство охорони здоров’я України пропонує вивести народну медицину (цілительство) зі сфери охорони здоров’я і «прирівняти діяльність «цілителів» або до релігійних послуг, або до сфери розваг у залежності від її характеру».

Вважаємо, що вказана пропозиція суперечить чинному законодавству України та міжнародно-правовим стандартам. Крім того, вона не ґрунтується на сучасній практиці охорони здоров’я, підтриманій міжнародними організаціями та країнами сучасного світу з розвиненими демократичними традиціями та сталими  національними економіками і системами охорони здоров’я. Зазначене підтверджується наступним:

  1. Поняття і значення народної медицини у сучасній практиці охорони здоров’я

Сучасна практика охорони здоров’я послуговується термінами «народна медицина» та «додаткова (альтернативна) медицина».

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), народна медицина має тривалу історію і являє собою загальний підсумок накопичених знань, навичок і практики, які засновані на теоріях, віруваннях і досвіді корінних народів і представників різних культур, незалежно від того, можемо ми їх пояснити чи ні, та використовується для підтримання здоров’я, а також для профілактики, діагностики, поліпшення стану і лікування при фізичних і психічних розладах.

Додаткова, або альтернативна медицина позначає широкий набір видів практик у сфері охорони здоров’я, які не є частиною власних традицій країни і не включені в основну систему медико-санітарної допомоги. В Україні для позначення цього явища зазвичай використовується термін «нетрадиційна медицина».

Згідно з аналізом, що міститься у Стратегії ВООЗ у галузі народної медицини 2014-2023 рр., народна і додаткова медицина (НіДМ) «існує майже в кожній країні світу, і попит на її послуги зростає». Серед причин цього ВООЗ зазначає індивідуалізований, персоніфікований підхід, зацікавленість у лікуванні «людини в цілому», що нерідко асоціюється з народною і додатковою медициною; невдоволеність традиційними (класичними,стандартними) медико-санітарними послугами; фінансову доступність послуг НіДМ; глобалізацію тощо.

За даними, наведеними у Стратегії ВООЗ у галузі народної медицини 2014-2023 рр., «у цей час послугами НіДМ користується понад 100 млн. європейців, з них 1/5 регулярно вдаються до цих послуг». У США, Канаді, Австралії, Африці й Азії послугами народної і додаткової медицини користується ще більше осіб.

У низці розвинених країн, наприклад, у Швейцарії, народна і додаткова медицина інтегрована у національну систему охорони здоров’я, а частина послуг додаткової (альтернативної) медицини навіть покривається державним медичним страхуванням.

У 2017 році робоча група із 195 фахівців опублікувала звіт «Втручання інтегративної медицини для військовослужбовців», у якому вивчено сучасний стан додаткової і нетрадиційної медицини в НАТО і перспективи її застосування для поліпшення станів військовослужбовців.

Отже, уявлення МОЗ України про те, що «переважна більшість методів «альтернативної» та «народної» медицини базуються на ідеях, що прямо суперечать сучасній науковій картині світу та медичній науці» і є «невіглаством» (а саме це стверджується в Аналізі регуляторного впливу Законопроекту), є спрощеним, примітивним і таким, що не відповідає сучасному розумінню народної і додаткової (нетрадиційної) медицини, яке викладене в документах ВООЗ та інших міжнародних організацій.

Також відзначимо, що у науковій літературі і періодиці (зарубіжній і вітчизняній) неодноразово презентувалися результати досліджень, які свідчили на користь доцільності і ефективності застосування багатьох методів народної і додаткової (альтернативної) медицини для покращення стану людини, полегшення симптомів тощо. У разі необхідності нами може бути надана докладна інформація щодо цього.

  1. Невідповідність ідеології Законопроекту сучасній світовій практиці

Враховуючи поширеність, стан розвитку народної і додаткової (нетрадиційної) медицини у сучасному світі та розуміння її внеску у зміцнення здоров’я і підвищення благополуччя, Стратегія ВООЗ у галузі народної медицини 2014-2023 рр. спрямована на прискорення «глобальної інтеграції НіДМ в системи охорони здоров’я».

Зазначене передбачає виконання низки цілей, зокрема:

  • належну інтеграцію НіДМ в системи охорони здоров’я шляхом розробки і здійснення національної політики і програм в галузі НіДМ;
  • сприяння безпеці, ефективності і якості НіДМ шляхом поширення знань про НіДМ, а також шляхом надання керівництва щодо регулювання і стандартів забезпечення якості;
  • належне збільшення фізичної доступності і доступності вартості НіДМ;
  • сприяння терапевтично обґрунтованому застосування НіДМ спеціалістами-практиками і споживачами.

Натомість, всупереч стратегії ВООЗ, Міністерство охорони здоров’я України пропонує вивести народну і нетрадиційну медицину з системи охорони здоров’я, що позбавить можливості у подальшому забезпечити її якість і безпечність, терапевтичну обґрунтованість тощо.

Це означатиме перекреслення всіх напрацювань, унеможливлення подальших наукових досліджень, і, в кінцевому підсумку, віддання народної і нетрадиційної медицини на відкуп дійсно сумнівним особам та постановлення під загрозу споживачів таких послуг (що будуть прирівнені …до сфери розваг). Водночас значна кількість методів народної і нетрадиційної медицини (наприклад, мануальна терапія, фітотерапія, гомеопатія, іпотерапія, гало- і спелеотерапія тощо) не мають жодного відношення до сфери розваг або релігійних послуг.

  1. Неправильне визначення Міністерством охорони здоров’я України цілей державного регулювання і неможливість їх досягнення у разі прийняття Законопроекту

Як зазначається в Аналізі регуляторного впливу до Законопроекту, основними цілями державного регулювання є:

  • достатня кількість лікарів;
  • уникнення шахрайських вчинків та забезпечення захисту конституційних прав громадян на охорону здоров’я;
  • належна доступність, якість та своєчасність в отриманні фахової медичної допомоги.

Утім, МОЗ України не зазначає, як саме скасувати спеціальний дозвіл на зайняття народною медициною (цілительством), вплине на кількість лікарів в Україні.

Щодо спрямування на уникнення шахрайських вчинків та забезпечення захисту конституційних прав громадян на охорону здоров’я, то, на наше переконання, МОЗ України неправильно оцінило проблему та обрало невірний спосіб її вирішення.

Оцінка зайняття народною (нетрадиційною) медициною як грунту для шахрайства свідчить про нерозуміння МОЗ України суті народної (нетрадиційної) медицини в її міжнародно визнаному значенні і є голослівною.

Так, виходячи з нашого аналізу вироків, що набрали законної сили і містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обвинувальних вироків щодо осіб, які, відповідно до виданого дозволу, займалися народною медициною (цілительством), якими їх було би визнано винними у шахрайстві чи інших подібних злочинах, не знайдено.

У зв’язку з цим звертаємо увагу на те, що необхідність належного унормування і усунення (зменшення) можливих ризиків певної діяльності (у даному випадку – народної і нетрадиційної медицини) самі по собі не свідчать про ризикованість і тим більше шкідливість практики народної і нетрадиційної медицини у цілому. Ризики наявні і в «офіційній» медицині. Інша річ, що нормативно-правове регулювання діяльності у сфері народної і нетрадиційної медицини вимагає удосконалення. Наші пропозиції щодо цього органам державної влади вже надавалися і будуть надані додатково.

Що ж до забезпечення належної доступності, якості та своєчасності в отриманні фахової медичної допомоги, на що начебто спрямоване скасування спеціального дозволу на зайняття народною медициною (цілительством), то таке скасування переслідує прямо протилежні цілі.

Виходячи зі Стратегія ВООЗ в галузі народної медицини 2014-2023 рр., народна і додаткова медицина, її інтеграція в систему охорони здоров’я як раз спрямована на загальне охоплення послугами охорони здоров’я та забезпечення споживачам усвідомленого вибору у догляді за своїм здоров’ям. Виведення народної медицини з системи охорони здоров’я зменшить її доступність і якість відповідних послуг.

Таким чином, у разі прийняття Законопроекту задекларованих цілей регуляторного впливу не буде досягнуто. Більш того, воно призведе до протилежного результату.

  1. Невідповідність чинному законодавству України та міжнародно-правовим стандартам

Стаття 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Виведення народної медицини з системи охорони здоров’я, втрата взаємозв’язку і впливу механізмів системи охорони здоров’я на розвиток нетрадиційної медицини може створити грунт для порушення прав на життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку і щодо споживачів послуг народної медицини, і щодо осіб, які надають такі послуги.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, законодавство повинно відповідати принципу верховенства права, важливою складовою якої є принцип правової визначеності. Зокрема, законодавство повинно бути «якісним» і надавати особі можливість передбачити наслідки його застосування щодо себе. (Відзначимо, що відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні).

Утім, Законопроект не дає можливість передбачити, якими будуть загальні засади регулювання народної медицини: до якої галузі національної економіки належатиме народна медицина, чи потрібно буде отримувати якісь дозволи на заняття нею, хто і як буду контролювати якість та безпечність послуг у сфері народної медицини тощо.

Принцип верховенства права також передбачає недопустимість свавільного використання дискреційних повноважень органами державної влади.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Натомість в Аналізі регуляторного впливу Законопроекту зазначається, що «на час розгляду проекту змін до Закону Міністерство не видаватиме дозвільних документів на заняття «народною медициною». І це при тому, що зміни в законодавство ще не внесені і невідомо, чи буде внесено і підтримано розроблений МОЗ України Законопроект. Зазначене, таким чином, не ґрунтується на чинному законодавстві і є проявом правового свавілля, що є абсолютно недопустимим.

Крім того, Законопроект, яким передбачено виведення народної медицини (цілительства) з системи охорони здоров’я, не відповідає міжнародним документам, що встановлюють міжнародні стандарти у сфері народної і додаткової (альтернативної) медицини.

Пекінська декларація, прийнята учасниками Конгреса ВООЗ з народної медицини 8 листопада 2008 р., визнає народну медицину одним з ресурсів служб первинної медико-санітарної допомоги для збільшення її наявності і доступності, а також для сприяння поліпшенню результатів щодо здоров’я, у тому числі тих із них, що згадані у Цілях розвитку тисячоліття.

У Пекінській декларації 2008 р. також зазначається, що уряди несуть відповідальність за здоров’я населення своїх країн і повинні формулювати національну політику, правила і стандарти в рамках загальноохоплюючої національної системи охорони здоров’я з метою забезпечення належного, безпечного і ефективного використання народної медицини.

«Визнаючи прогрес, досягнутий до цього часу урядами багатьох країн у галузі інтеграції народної медицини у їх національні системи охорони здоров’я, ми закликаємо тих, хто ще цього не зробив, вжити відповідні заходи», – йдеться у  Пекінській декларації 2008 р..

Відзначимо, що в Україні було досягнуто значного прогресу щодо розвитку народної медицини в системі охорони здоров’я.

Проте, Законопроект, замість подальшої інтеграції народної медицини в охорону здоров’я України, зокрема в систему громадського здоров’я, спрямований на дезінтеграцію народної медицини, що суперечить міжнародним стандартам.

 

З огляду на вищенаведене, вважаємо, що проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» щодо заняття народною медициною (цілительством), який винесено на публічне обговорення, суперечить національним та міжнародним стандартам і сучасній теорії і практиці охорони здоров’я, а відтак Законопроект має бути відхилений вже на цьому етапі.

 

Водночас, Всеукраїнська громадська організація «Асоціація фахівців з народної і нетрадиційної медицини України» готова до конструктивної співпраці щодо удосконалення законодавчого і нормативно-правового регулювання діяльності у сфері народної та додаткової (альтернативної) медицини, зокрема до надання і обговорення пропозицій щодо такого удосконалення, а також управлінських кроків щодо подальшої інтеграції народної та додаткової (альтернативної) медицини в систему громадського здоров’я України відповідно до міжнародних стандартів.

 

З повагою,

Т.П. Гарник,

Президент ВГО «Асоціація фахівців з народної і нетрадиційної медицини України», доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України